Мельхіоровий слон,
або Людина, яка думала


Станіслав Асєєв

Про книгу

__________________________

«Мельхіоровий слон, або Людина, яка думала» — це одночасно й автобіографічний роман, і метафорична історія першого покоління української незалежності на Донбасі. Якщо ви хочете відчути атмосферу Макіївки та Донецька або згадати її — то ця книга для вас.

Це дуже відверта книга. І ця відвертість вражає.

Це про мрії, бідність, торгівлю валютою, вищу гуманітарну освіту та повну відсутність можливостей її застосування. Автор цієї книги — випускник факультету філософії, який копає могили та працює вантажником; ось і вся філософія.

На обкладинці ви бачите стоптані кеди — головний герой мріє служити у Французькому іноземному легіоні і збирає гроші на поїздку кілька років. Він знає, що його не візьмуть в Легіон, але відчайдушно, маніакально прагне мети, адже три дні у Парижі — це найяскравіша подія його життя.

Це книга про батька-алкоголіка, з яким ніколи не було й вже не буде можливості поговорити.
Але автор має, що йому сказати.

Про автора

Станіслав Асєєв

Зміст

Покличте містера Блека

Голуб зі скриньки

Ноттінгемські волоцюги

Вінок із плюща

Ars Longa

Лікар Вальдман та інші

Монастир

Іов 2:13

Легіон

«У поті чола твого…»

У країні Майданів

Тату, здоров був!

Читати уривок

ТАТУ, ЗДОРОВ БУВ!

Ти давно вже мертвий, тому побажання навряд чи буде доречним.

Мертвий і твій син – той хлопчик-романтик, який колись дряпав усе це. На нашому поминальному столі – салат олів’є, мандарини, телевізор «Електрон». Така радянська труна у дерев’яній оббивці, яку ми тягали із зали до спальні, щоб дивитися «Блакитний вогник», там сигнал був кращий. Десь тут також – і два томи «Історії КПРС»: у дитинстві я грався ними, уявляючи солдатів через червоні лінії на корінцях, що нагадували пов’язки чергових. За нашим столом і лялька Нікуліна, яка колись сиділа на підвіконні і жахливо лякала мене. Поряд – значки на червоному прапорці, ти їх збирав: «Готовий до праці й оборони» та інші дурниці. Усе «велике» тепер із чорною стрічкою у правому нижньому кутку.

Легіон… Чи я добіг? Ні, це навряд чи. Та стежинка на макіївському полі розрослася до пустелі і, схоже, вона нескінченна. Хоча з тих пір я встиг пробігти і набережною Нового Орлеану, й Осло, і Гамбургу, – навіть у підвалі трохи побігав. Гарі писав, що мрії, які старіють, стають нічним жахом. Подивимось, у мене є ще кілька ідей. Десь там, удалині, зеленим вогником блищить тепер Лісабон: хотів добігти до нього з Києва, але зрештою опинився у Києві з автоматом у руках. Адже так завжди й буває, правда? Як там кажуть стосовно планів і бога?

До речі, з богом теж склалася дивна річ: купа спалених тіл, обгризених у Бучі голодними собаками, добрий привід смикнути старого за поділ – ось, мовляв, поглянь. Сам ніяк не збагну: не вірю я в нього чи не розумію. Цікаво, чи можливі обидва варіанти? Загалом, чотки я теж кладу на наш стіл.

Так, до слова: я не п’ю, як і раніше, хоча приводів удосталь.

Але твоя березнева лавка поки що важить більше гранчака, хоча і не здається нині таким уже абсурдом. Пишу тепер коротко, ясно. Думаю, це через допити: вони дуже впливають на розум, із комами і вигуками там особливо не розженешся.

«Електричний струм – найкращий літературний редактор»:так і бачу цей російський плакат. Кажуть, усе ще кашляю, – сам я цього вже не помічаю.

Що ж, ми всі покалічені минулим, до кінця не помирає ніхто. Тож я таки дійшов до терапії, тільки вже біс знає – через що. Особисто я називаю це «тихим штормом»: коли навколо руйнуються стіни, а ти обговорюєш відсутність сну, ліниво струшуючи з голови штукатурку.

Я тут подумав: ти й сам був непоганим актором. За тридцять три роки я стільки змінювався, що вже не розумію, де тут сцена, а де – ні. І знаєш, яка відповідь спадає мені на думку?
Жінки. Це так, щоб не писати тут «любов» – її на тому світі трактують інакше, а з ближнім у мене якось не склалося. Схоже, тату, я навчився любити.

Так, звичку думати не полишив – це не цигарки, так просто не кинути. За неї, звичайно, мали б доплачувати, ніби виплати для не зовсім повноцінних. Вона все ускладнює, але хто мені що обіцяв?

Я тут дивлюся на півтори сотні сторінок свого життя – і все більше думаю, що вистачило б просто листа.

That’s enough, так би мовити.
Тож здоров був, тату…

Мельхіоровий слон, або Людина, яка думала

340 грн

Додатково сплачується доставка Новою поштою до відділення- 60грн.


Вас може зацікавити:

Книги про новітню історію та війну на Донбасі

Світлий шлях. Історія одного концтабору

Станіслав Асєєв

Вражаюча книга журналіста, письменника та колишнього полоненого “ДНР” Станіслава Асєєва про тюрму, де роками незаконно утримують, катують, гвалтують та вбивають людей.

Справжнє обличчя “русского мира” та “Донецької народної республіки” – це тюрма “Ізоляція” на вулиці Світлий Шлях, 3.

290 грн.

В ізоляції

Станіслав Асєєв

Після початку війни Станіслав Асєєв залишився на окупованій території Донбасу та писав статті до українських медіа, де намагався емоційно осягнути та раціонально зрозуміти, що відбувається у свідомості його сусідів та друзів під тиском пропаганди та злиднів. У його текстах мало політики – більше рефлексій добре освіченої людини щодо мороку війни та змін людської психіки, які неодмінно відбуваються за таких обставин.

270 грн.